«У сім’ї нас було 7 душ, а після 33-го в живих залишилася я одна. У кого була корова — ті сім’ї вижили. А нашу годувальницю довелось дорізати. Скоро в хаті з їжі залишилась одна вода. У той час мені було 11 років, навчалася в третьому класі. З такими голодними дітьми, як і сама, ходила в ліс, начухувала листя з дерев, дома його сушили, товкли в ступі на потерть і пекли коржі-маторженики… У деяких людей залишилися коні, та вони часто хворіли, гинули. З них голодні люди обрізали м’ясо, варили, а то й споживали сирим… Як згадаю – страшно стає…»

Сьогодні це запитання журналісти часто ставлять активним учасникам Революції Гідності. І моя відповідь однозначна: так, вийшла би.

Робоча зустріч з Головою моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Fiona Frazer Фіоною Фрейзер залишила відчуття ефективної співпраці. Але після ознайомлення зі звітами моніторингової місії - відчуття кардинально змінилися...

Білорусь, яка за останні роки перетворилася у потужний міжнародний медичний центр, готова надати Україні всі свої напрацювання, документи та рекомендації щодо організації ефективної системи трансплантації. Про це я повідомила представників медичної, юридичної та журналістської спільноти під час конференції "Трансплантологія в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення". Я давно і плідно спілкуюся з білоруськими медиками, і вони обіцяли нам всебічну підтримку і допомогу.

Робоча поїздка до Львова, з якої я щойно повернулася, справила на мене гнітюче враження...

Поділитися в соціальних мережах: