Станом на початок травня 2018 року, за офіційною інформацією, в Луганській області на контрольованих Україною територіях укомплектованість закладів охорони здоров'я медичним персоналом склала менше 60% (укомплектованість стаціонарів складає 58,1%, поліклінічних закладів – 56,49%).

На Донеччині ситуація ще гірша – укомплектованість складає лише 36%. І це не дивно, адже не всі медики готові працювати у зоні бойових дій з ризиком для власного життя. Багато з них виїхали з Донбасу з початком війни, а нові їхати туди бажанням не горять.

По суті, медичним закладам прифронтової зони складно надавати повноцінну медичну допомогу цивільному населенню і швидко відреагувати на випадок загострення бойових дій.

На сьогодні існує лише один перевірений і оперативний шлях швидко покращити ситуацію з наданням медичної допомоги населенню на підконтрольних територіях Донбасу – продовжувати активно залучати медиків-добровольців, як це і відбувалося до останнього часу.

Сотні з них наразі ще працюють у прифронтових лікарнях, у медпунктах на КПВВ та у військових частинах як, наприклад, медики Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова, "ASAP", "Госпітальєри" та деякі інші добровольчі медичні групи та підрозділи.

Але медики повідомляють, що сьогодні виникла загроза того, що всі вони скоро можуть полишити зону проведення Операції об'єднаних сил (ООС) або стати медиками-"партизанами". Причина – банально-бюрократична.

Нещодавно Комітету ВР з питань охорони здоров'я з величезними зусиллями і за допомогою тиску громадськості вдалося змусити МОЗ нарешті видати наказ про порядок відрядження медиків-добровольців у розпорядження Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ.

Зі свого боку, військове керівництво мало би оперативно затвердити порядок залучення таких медичних працівників – добровольців до проведення ООС. Поки це не буде зроблено, медики працюватимуть з ризиком для життя у правовому вакуумі. І якщо раптом медик-доброволець підірветься на розтяжці, чи у лікарню, де він працює, прилетить снаряд, на нього не будуть поширюватися соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Тому без негайного затвердження порядку залучення медиків-добровольців до проведення ООС, медики, які працюють у прифронтовій зоні за покликом серця, будуть поступово залишати Донбас, якому вони дуже потрібні.

З цією проблемою до мене і звернулися медики-добровольці, попросивши посприяти її позитивному вирішенню.

Я одразу зв'язалася з Міністром оборони Степаном Полтораком, який завжди йде на зустріч у питаннях, які пов'язані з взаємодією з волонтерами, добровольцями та громадянським суспільством. Він пообіцяв, що проблем зі службою медиків-добровольців на Донбасі в подальшому не виникне.

Сподіваюся, що всі необхідні накази будуть розроблені та затверджені якнайшвидше. Адже це – справа державної ваги, бо реінтеграція Донбасу – це не тільки повернення територій, але й повернення в українську орбіту понівечених російською пропагандою душ і сердець місцевих мешканців.

Для досягнення цієї мети медики-добровольці, що привозять на Донбас не тільки свої знання, досвід та кваліфікацію, а й любов, патріотизм та солідарність зі своїми співгромадянами, що потрапили у біду і правдиву інформацію про мирну Україну – є найефективнішим "родом військ".

Поділитися в соціальних мережах: