Три роки знадобилося Кабміну, щоб підготувати головний стратегічний документ країни у військово-медичній сфері — Воєнно-медичну доктрину. Рішення про необхідність розробки цього документу було прийняте на ініційованих нашою командою парламентських слуханнях ще у травні 2015 року і ось, нарешті, вчора Кабмін його затвердив.

Цей надважливий документ, на прийнятті якого я наполягала з самого початку війни й ініціатором створення якого я була, за ідеєю, мав би окреслити стратегію діяльності держави не тільки у сфері медичного забезпечення армії, а й захисту цивільного населення у військовий та мирний час.

На жаль, у прийнятому стратегічному документі про захист цивільного населення не згадується. Воєнно-медична доктрина виявилася половинчастою, і при ближчому розгляді далекоглядної стратегії у ній не виявилося, жодних принципових новацій не передбачено.

Для мене зразком воєнно-медичної доктрини є моделі захисту Швейцарії та Ізраїлю, які ми глибоко вивчали, і де всі громадяни володіють навичками надання невідкладної допомоги при пораненнях та травмах.

Тому я наполягала на тому, что Воєнно-медична доктрина держави має стати всеохоплюючим документом, який дасть відповіді на те, як має здійснюватися підготовка і взаємопідтримка всіх громадян України — військових і цивільних — на випадок війни, і як має бути організоване надання допомоги всім, хто цього потребує, в умовах війни чи особливого стану.

Так, я пропонувала відродити знищену за часи незалежності обов’язкову військову підготовку для всіх медиків, які у випадку широкомасштабної війни масово включаться у надання допомоги пораненим на фронті й у тилу. У моєму розумінні військово-медична служба має стати невід’ємною частиною Воєнно-медичної доктрини.

Крім того, я наполягала на обов’язковості військово-медичної підготовки у школах для вчителів та учнів та проведення навчань населення з цивільної оборони з елементами військово-медичної підготовки.

Нічого цього у документі немає. По факту, на 10 сторінках Камбін підготував лише однобокий фрагмент тієї стратегії, яка мала би бути розроблена. І на це чиновникам знадобилося цілих 3 роки.

Мабуть, побоюючись додаткової відповідальності та масштабних змін, розробники документу вирішили, що краще — залишити все як є. Схоже, що радянський менталітет “аби чого не вийшло” — перемагає. А тому майже весь документ — це нагадування про те, що у військово-медичній сфері потрібно дотримуватися чинного законодавства, і за межі потреб армії вплив цього документу не розповсюджується.

Добре, що Кабмін спромігся створити хоч якийсь документ, який окреслює загальні засади медичного забезпечення військовослужбовців в Україні. Погано, що в цьому документі забута решта країни, а сам він не несе жодного нового сенсу і не відповідає вимогам часу.

Всі ми мріємо про Україну, як про могутню і сильну країну з потужною боєздатною армією та підготовленими громадянами, які здатні будуть дати відсіч будь-якому агресору.

Але для розбудови такої країни потрібно перестати боятися брати на себе відповідальність і впроваджувати новації, які дійсно зможуть швидко вивести нас на перші ролі у світі.

Поділитися в соціальних мережах: