Їх били кийками, травили сльозогінним газом, топтали ногами. У ніч з 29 на 30 листопада українські студенти стали не тільки жертвами побиття, вони стали символом віри. У те, що переможе справедливість. Україна припинила пошепки на кухнях реагувати на беззаконня та несправедливість. У ту ніч почали відроджуватися наша гідність та незалежність.

Мені і досі моторошно заходити у Будинок профспілок. Я часто згадую хлопців, які на наших руках помирали на Інститутській. І бездиханні знекровлені тіла, що лежали на Михайлівській площі. Ці спогади страшні. Але я ніколи не дозволяю собі навіть сумнівів, що їх жертви були даремними.

Так, сьогодні бачимо відкат до «стандартів» Януковича. Активних українців, таких як Світлана Підпала та Катерина Гандзюк, б'ють та вбивають. Шукати замовників не спішать. Українцям начебто кажуть: сидіть тихо, не виступайте проти свавілля, інакше на вас знайдуть управу. Але тепер ніхто не змусить їх мовчати. Бо українцями керує не страх, а гідність.

Так, в нашій країні створили п'ять тисяч томів справ розслідування злочинів на Майдані, але так і не спромоглися підписати один аркуш із ВИРОКОМ. Людині, яка грає на кортах у теніс, а не розплачується за скоєне. Але сьогодні наш народ знає напевно, що таке справедливість. Спроби врятувати катів не зможуть відібрати у нього головного — правди.

Згадаємо сьогодні героїв, які віддали життя, щоб ми жили у щасливій незалежній країні. І у складний час, який знову проживаємо, будьмо гідними їх пам'яті та продовжуємо свій шлях до справедливості.

Поділитися в соціальних мережах: