Памятаю той день. Я - студентка 3го курсу медичного університету. Чутки про вибух і небезпеку, розпач і людській шепіт по телефону, закриті наглухо вікна в домівках, пізніше - шалені черги на вокзалах і витривале, зухвале, небезпечне мовчання влади. Саме це мовчання в перші дні після аварії коштувало багатьом людям життя і здоров'я.. І за це мовчання ніхто не поніс покарання.

А ми, студенти, в ті дні, вдень і вночі готувалися до параду 1 травня, в якому масово приймала участь молодь - робили фігури на площі і створювали для країни атмосферу безпеки і свята.

Моїм батькам - лікарям - вклеїли червоні талони в військові квитки, це означало, що вони не мають права виїхати з міста і мають по першому виклику прийти в військомат для мобілізації. Тож, єдине, що ми могли робити в святкові дні - дружно садити картоплю на городі.

Досі важко згадувати про масштаби цієї трагедії, наслідки якої ми всі відчуваємо і сьогодні. У ліквідації наслідків аварії було задіяно тисячі людей - одні отримали смертельну дозу опромінення, залишивши свої сім'ї без годувальників, інші - підірвали своє здоров'я і були змушені лікуватися все життя, а багатьом прийшлося лишитися даху над головою. Сьогодні, від тих ліквідаторів, які були на ЧАЕС з самих перших днів - живими залишилися одиниці.

Я неодноразово працювала в зоні ЧАЕС вже після закінчення інституту, як волонтер, в складі Регістру МВС України - допомагала і консультувала пожежників та міліцію, яка була на самому реакторі, в Чорнобилі та Прип'яті. Згадую як мої побратими медики і підполковник Анатолій Сергієнко ховали свої дозиметри, щоб їм не нарахували більше дози і не заборонили в майбутньому в'їзд в зону. Героїзм людей був справжній, без хизування і без пафосу.

Давайте схилимо голову перед пам'яттю про загиблих героїв. Їх героїзм та мужність - неоціненні. Вони йшли на подвиг не чекаючи ні нагород, ні відзнак, не усвідомлюючи усієї небезпеки, на яку наражалися. А всім, хто вижив - глибока шана та вдячність за врятоване майбутнє.

На жаль, боротьба з катастрофою для чорнобильців плавно перейшла в боротьбу за власні права на соціальний захист та підтримку від держави. Навіть Чорнобильську лікарню влада планомірно і поступово знищує.

Я сподіваюся, що у нас і у нової влади стане сил відновити справедливість, якої були позбавленні герої, і вони знову відчують турботу та захист від держави.

 
Поділитися в соціальних мережах: